Письменники-ювіляри 2018

Письменники-ювіляри

2018 рік

Забашта Любов Василівна 3 лютого 1918

(100 років)

Забіла Наталя Львівна 5 березня 1903

(115 років)

Макаренко Антон Семенович 13 березня 1888 (130 років)

Гончар Олесь (Олександр) Терентійович 3 квітня 1918 (100 років)

Близнець Віктор Семенович 10 квітня 1933 (85 років)

Бойко Григорій Пилипович 5 вересня 1923 (95 років)

Сухомлинський Василь Олександрович 28 вересня 1918 (100 років)

Костецький Анатолій Георгійович 6 грудня 1948 (70 років)

Андрусяк Іван Михайлович 28 грудня 1968 (50 років)

До 100-річчя письменниці

ЗАБАШТА ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА

українська поетеса, драматург, прозаїк, член Спілки письменників СРСР з 1950 р.

Народилася 3 лютого (21 січня за старим стилем) 1918 року в місті Прилуках Чернігівської області. Навчаючись у четвертому класі прилуцької школи № 4 почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» в 1935 році.

Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940 році. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибінській судноверфі. Після війни, залишившись удовою з сином на руках, прийшла на київський завод «Ленінська кузня». Працюючи водночас закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова (1953). Далі було завідування відділом поезії журналу «Дніпро».

У грудні 1956 року вдруге вийшла заміж за Андрія Малишка.

Мешкала в Києві в будинку письменників «Роліт», на фасаді якого 12 березня 2003 року їй встановлено бронзову пам’ятну дошку (скульптор М.І.Білик).

Прилуцьку центральну міську бібліотеку названо ім’ям Любові Забашти, 2004 р. у ній відкрито кімнату-музей письменниці.

Основна тематика творчості – героїка боротьби проти фашизму, любов до отчого краю, краса природи, материнське та родинне щастя.

Померла 21 липня 1990 року від серцевого нападу під час лікування в Хмільнику. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком.

У доробку письменниці – низка драматичних поем, зокрема «Тернова доля» (1966, про Т. Шевченка), «Дівчина з легенди» (1968, про Марусю Чурай), «Роксолана» (інша назва – «Дівчина з Рогатина», 1973). Музику на окремі вірші та поеми Любові Забашти написали О. Білаш, А. Кос-Анатольський, І. Шамо (зібрані у книзі «Дзвонкова криниця: вокальні твори на слова Любові Забашти»). Писала також для дітей: поетичні збірки «Паляниця білолиця» (1963), «Коли я виросту» (1975), «Пісня зеленого лісу» (1983), «Сівачі» (1984), повість «Будинок мого дитинства» (1983; усі – Київ) та ін. Упорядкувала книгу «Вибрані твори» А. Малишка (у 2-х т., К., 1982). Окремі твори Любові Забашти. перекладено російською, англійською, польською, румунською, чеською мовами. Її поезії, що з цензурних міркувань не опублікувалися в СРСР, видано книгою «Устами неложними» (К., 2003).

Творчість

Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями.

Авторка поетичних збірок: «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1959), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982), присвячених праці кораблебудівників, хліборобів, захисникам Вітчизни.

Драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай (Дівчина з легенди)» (1968); «Роксолана (Дівчина з Рогатина)» (1971); «Леся Українка», (1973); «Софія Київська», (1982) відбивають глибокий інтерес поетеси до української історії та культури.

У доробку Любові Забашти також роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Її творчості властиві гуманізм, віра у самовідданість і доброту людини.

Тарасові Шевченку присвятила драматизовано поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж»(1961) та інші.

Внесок у дитячу літературу

Головним завданням Любові Забашти як дитячої поетеси було бажання відкрити малюкам поезію життя шляхом проявлення у слові краси та гармонії світу. Разом із дитиною поетеса роззирається довкола і замість сірої пелени буденності, бачить неповторні чарівні картини життя. Авторка тонко передає природну «дитинність» стихії («дощик» грається — поливає поле «через ситечко») і «дорослість» дитини («хлопчина» поспішає стати «сівачем»), створюючи тим самим у читача відчуття значимості описуваного, його небуденності. Світ належить людині, навіть якщо вона ще маленька. Людина відповідає за доручений їй великий світ і тому він — завжди «дитина» людства… Й водночас ця лірична мініатюра — прекрасна акварельна замальовка літнього дощу в полі.

Окремою темою у ліриці для дітей авторки можна вважати також численні, засновані на народнопісенній традиції мініатюри, присвячені рослинам («Колосок», «Волошки», «Кленове листя» та ін.). Так, молода берізка для поетеси — «мавка лісова», дівчатко з «кісками» на білих «нозях». Тому, природно, що не можна точити з неї сік, а слід посадити поряд «сестричку» та змайструвати шпаківню, щоб мала доброго друга-птаха («Берізонька»). «Малою сестричкою» видається поетесі й вербичка, що виросла та «силу взяла» з пагона, принесеного з рідного лугу («Вербичка»). А образ красеня-дуба мимоволі викликає в уяві читача спогад про «справжнього чоловіка» — опору й надію люблячої родини.

Поетеса розповідає про силу духу й краси, про велич звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту. Її світ — світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та красивого життя у найглибшому, вічному значенні цього слова. Тому не відсторонено змальовує природу ніби звіддаля, а говорить з нею як із рівнею: майже всі вірші — пряме звертання до квітки, пташки, дерева («Моя мала сестричко, / Зеленая вербичко…»; «Дубочку, мій дубочку…»; «Лелеченько, лелеко,..» тощо). Саме так розмовляли зі світом наші пращурі, таким — простим, багатобарвним і відкритим — постає Божий світ перед дитячими очима. І поетеса вміє піймати і зберегти у своїй творчості цей не замутнений дріб'язком чистий погляд на життя. Крім, окремих тематичних поезій, поетеса писала загадки, примовки, вірші до свят — класичний приклад «Снігуронька».

Тож потрібно зазначити, що хоч Любов Забашта і не створювала поезій спеціально для дітей, але все ж вони займають вагому частку в її творчому доробку поряд з прозою та драматичною спадщиною.

Твори Л. Забашти:

Нові береги : вірші й поеми. – К.,1950.

Дороги дружби : поезії. – К.,1953.

Олекса Борканюк : поеми. – К.,1954.

Калиновий кетяг : поезії. – К.,1956.

Вибране. – К.,1958.

Квіт папороті : поема. – К.,1959.

Гніздо голубки : поезії. – К.,1960.

Пісня і хліб : поезії. – К.,1961.

Вірю людині : поезії. – К.,1963.

Драматичні твори. – К.,1963.

Скрипка Страдіваріуса : поезії та драм. поема. – К.,1964.

Незабудки : поезії. – К.,1966.

Крила Арсена Дороша : повість. – К.,1968.

Ой катране, катраночку : поезії. – К.,1968.

Там, за рікою – молодість : роман. – К.,1970.

Земля Антеїв : поезії. – К.,1971.

Берег надії : поезії. – К.,1974.

Київська гора : вірші та поема. – К.,1982.

Будинок мого дитинства : худож.-докум. повість. – К, 1983.

Крилаті мої кораблі : роман. – К.,1983.

Вибране. – К.,1987.

Спалення мадонни : худож.-докум. повість. – К.,1989.

Література про письменницю.

Дзюба І. З дзвонкової криниці : [передмова] // Забашта Л. В. Вибране. — К. : Дніпро, 1987. — С. 5-18.
Забашта І. «Отак і йтиму: очі, як у птиці…» / І. Забашта // Київ. – 2008. – № 3. – С. 74-76.
Пінчук С. Глибина бачення // Жовтень. - 1984. - № 2. – С.
Скирда Л. Уроки історії – простір поеми // Вітчизна. - 1988. - № 2. – С.
Шевченківський словник : у двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 19

У ЦБС для дітей м. Одеси є книги:

Забашта Л. Будинок мого дитинства : худож.-докум. повість / Л. Забашта. – К.: Молодь, 1983. – 168 с. – (Герої. Роки. Звершення).

Забашта Л. Коли я виросту : вірші / Л. Забашта ; мал. В. Кавуна. – К. : Веселка, 1976. – 22 с. : ілюстр.

Забашта Л. Коли я виросту : вірші для дошкільного віку / Л. Забашта ; мал. В. Кавуна. – К. : Веселка, 1978. – 24 с. : ілюстр. – (Перші книжечки дитячого садка).

Забашта Л. Пісня зеленого лісу : вірші / Л. Забашта ; худож. А. Гілевич. – К. : Веселка, 1983. – 12 с. : ілюстр.

Забашта Л. Співачі : вірші / Л. Забашта ; худож. Л. Гармиза. – К. : Веселка, 1984. – 16 с. : ілюстр.

●

Забашта Л. Узагальнення і систематизація знань з української мови 10 кл. : посібн. для вчителя (з досвіду роботи) / Л.Забашта . – К. : Освіта, 1991. – 157 с.

ЗАБІЛА НАТАЛЯ ЛЬВІВНА

українська письменниця, поетеса.

Народилася 5 березня 1903 року в Санкт-Петербурзі.

Народилася у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Серед її предків — поет-романтик Віктор Забіла. Дід поетеси Пармен Забелло — скульптор. Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца.

Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. І це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема твори Тараса Шевченко, і вже в дитинстві пробувала писати вірші.

1917 року сім'я переїздить до України й оселяється в невеличкому селищі Люботин (нині Харківська область). Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити.

Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин (нині частина Люботина) під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці: вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюку особистість.

1925 року Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію.

1924 року в Кам'янці-Подільському в газеті «Червоний кордон» її чоловік Сава Божко надрукував перший вірш Наталі на тематичній сторінці «Війна — війні».

Після закінчення інституту працювала в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

1926 року вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 року — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, твори для дітей стають її покликанням, щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх та любов мільйонів юних читачів. 1930 року вона остаточно переходить на творчу працю, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Понад половини з тих поетичних і прозових збірочок адресовані юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

У роки війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись до України, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Близько двісті книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою».

Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. 1972 року ці твори відзначено літературною премією імені Лесі Українки (стала першим лауреатом цієї премії).

Поетеса широко відома як перекладач і популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. Їй належать переклади творів Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова, Сергія Михалкова, Самуїла Маршака, Агнії Барто, Корнія Чуковського. Плідно працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори письменниці перекладено багатьма мовами.

Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Забіла вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці пиьсменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах із питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Однією з найкращих книжок Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясочкина книжка» (1934).

Твори

У широкий світ : [вибрані твори]. — К. : Дитвидав, 1960. — 183 с.
Твори в чотирьох томах. — К. : Веселка, 1973.
Веселим малюкам : вірші. — К. : Веселка, 1980. — 86 с.
Троянові діти : драматична поема. — К. : Веселка, 1982. — 101 с.
Вибрані твори : у 4 т. : вірші, казки, загадки. — Т. 1. Веселим малюкам. — К. : Веселка, 1983. — 239 с.
Вибрані твори : у 4 т. : вірші, казки. — Т. 2. У широкій світ. — К. : Веселка, 1983. — 207 с.
Вибрані твори : у 4 т. : оповідання, казки, повість. — Т. 3. В казках і в житті. — К. : Веселка, 1984. — 319 с.
Вибрані твори : у 4 т. : п'єси. — Т. 4. Завісу відкрито. — К. : Веселка, 1984. — 248 с.
Яссочина книжка : оповідання. — 4-е вид. — К. : Веселка, 2000. — 28 с.
Стояла собі хатка. — К. : Махаон-Україна, 2001. — 18 с.
Вшанування пам'яті
1988 року засновано Літературну премію імені Наталі Забіли редакцією відомого популярного дитячого журналу «Малятко» за найкращий літературний твір та найкраще ілюстрування.
У січні 1913 у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про відзначення 110-річчя з дня народження Наталі Забіли заснуванням державної премії за твори для дітей.
Джерела та література
Ярмиш Ю.Ф. Забіла Наталя Львівна // ЕСУ : у 30 т. — К., 2003–2016.
Лещенко П. Забіла Наталя Львівна // УЛЕ. — Т. 2. — К., 1990. — С. 222.
Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1979. — С. 152.
Енциклопедія українознавства : словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 2. — С. 703.
Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — С. 149.
Письменники Радянської України : бібліографічний довідник / упоряд.: О. В. Килимник, О. І. Петровський. — К. : Радянський письменник, 1976. — С. 112–113.
Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / автори-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — С. 85–86.
Мацько В. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 28.
Пархоменко В. Друг дітей // Кам'янець-Подільський вісник. — 1993. — 6 берез. — С. 2.
Чарівна хустина : сценарій вечора творчості Н.Забіли // Бібліотечка вихователя дитячого садка. — 2007. — № 2. — С. 1-7.
Прищепа О. О. Наталя Забіла - дітям : виховний захід. 2 кл. // Розажіть онуку. — 2002. — № 5. — С. 46-48.

Забіла Наталя. Перші радощі // Кам'янець-Подільський: Літературно-художній альманах. — № 1. — 1956. — С. 10.

Посилання: https://uk.wikipedia.org/wiki/Забіла_Наталя_Львівна

Педагог і письменник

Народився 13 березня 1888 року в місті Білопілля Харківської губернії (нині районний центр Сумської області України). Батько був робітником (малярем) у вагонних залізничних майстернях.

Шлях у педагогіку почався навесні 1905 року Макаренко успішно закінчив курси і отримав свідоцтво, що давало право викладати в початковій школі.

1 вересня 1905 року (у 17 років) Макаренко приступив до роботи в Крюківському двокласному залізничному училищі. Він став вчителем російської мови, малювання і креслення. 1 вересня 1911 р. за розпорядженням інспектора народних училищ Херсонської губернії Антон Макаренко був переведений у залізничне училище на станції Долинська. Антон Семенович став вихователем в учнівському гуртожитку.

У серпні 1912 р. А. С. Макаренко вступає до вчительського інституту в Полтаві і в липні 1917 р. закінчує його із золотою медаллю. Після закінчення інституту Макаренко стає вчителем Полтавського Вищого початкового училища, в якому пропрацював до кінця 1917 р. У грудні 1917 р. він переїздить у м. Крюків.

У 1918 р. (у 30 років) Антон Семенович повертається в Крюківське залізничне училище, яке в 1917 р. було перетворено у Вище початкове училище. Тепер Макаренко став керівником педагогічного колективу, відповідальним за виховання дітей. Як директор училища Антон Семенович пропрацював там до осені 1919.

У серпні 1919 р. після заняття Крюкова білогвардійцями Антон Семенович переїздить до Полтави, де стає завідуючим 7-річної трудової школи № 10.

У вересні 1920 р. (у 32 роки) Антон Макаренко приймає пропозицію Полтавського відділу народної освіти організувати і очолити колонію для безпритульних і неповнолітніх правопорушників.

Того ж місяця А. Макаренко організував трудову колонію в с. Ковалівка, Полтавського району для неповнолітніх правопорушників. У 1921 р. Макаренко ставить питання про надання колонії імені М.Горького.

1923 року в Полтавській газеті «Голос праці» з'явилася стаття Антона Макаренка «Колонія імені Горького», а в другій книжці полтавського журналу «Новими стьобаннями» («Новими стежками») — стаття «Досвід освітньої роботи в Полтавській трудовій колонії імені М. Горького». У листопаді 1924 р. закінчилося відновлення садиби Прочуханці, і колонія, донині розосереджена в двох місцях, возз'єдналася на берегах Коломака біля села Ковалівка.

До літа 1925 року в колонії було 140 вихованців — 130 хлопчиків і 10 дівчаток. У цьому ж році вирішується питання про створення комсомольської організації. У 1926 р. А. С. Макаренко виступив з доповіддю «Організація виховання важкого дитинства» на Всеукраїнській конференції дитячих городків. Доповідь справила велике враження на учасників зборів.

9 травня 1926 року Антон Семенович разом із 4 вихователями і 11 вихованцями виїхав в село Куряж неподалік Харкова. 15 травня 1926 року колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 року в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружній колектив, святкували річницю народження Максима Горького.

Влітку 1927 р. Макаренко почав працювати в новоорганізованій Харківській трудовій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського. У листопаді він був призначений начальником комуни. 14 березня 1928 р. на засіданні секції соціалістичного виховання Українського НДІ педагогіки прийнята резолюція, яка засудила виховні методи Макаренко.

3 вересня 1928 р. Макаренко був звільнений з посади завідувача колонії імені Горького. 1929–1936 р.р. в основному пов'язані з роботою Антона Семеновича в комуні імені Дзержинського. Осердям колективу комунарів стали 60 вихованців колонії, направлених в комуну ще в 1927 року.

Пізніше, після того як Антон Макаренко виїхав з Куряжа, до них приєдналися ще близько 100 горьківців. 15 січня 1928 в комуні створили комсомольську організацію. У 1927—1929 р.р. комунари працювали в деревообробній майстерні і в кузні. 1 липня 1930 р. комуна перейшла на повну самооплатність. У травні 1931 р. відбулася закладка нового заводу електроінструментів.

1932 року побачила світ перша книга Макаренка «Марш 30-го року». У 1933–1935 р.р. виходить у світ «Педагогічна поема». З 1934 р. А. С. Макаренко — член Спілки письменників УРСР. 1 липня 1935 р. — Макаренко призначений на посаду помічника начальника відділу трудових колоній та трудкомун Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР, підрозділу, що створений відповідно до Наказу НКВС від 7 червня 1935 р."Про організацію роботи щодо ліквідації дитячої безпритульності та безнаглядності". У його віданні знаходились 42 дитячих установи, в тому числі 10 трудколоній та 2 трудкомуни — ім. Балицького В. А. (Ладан) та ім. Дзержинського Ф. Е.(Харків). В жовтні 1936 Антон Семенович залишає роботу у Відділі та працює консультантом на громадських засадах в колонії в Броварах (поблизу Києва).

1937 року Макаренко переїздить до Москви. 1937 року виходить «Книга для батьків», 1938 року — книга «Прапори на баштах».

Антон Семенович Макаренко раптово помер 1 квітня 1939 року в приміському потязі на станції Голіцино за 40 км на захід від Москви.

Праці:

«Педагогічна поема»;
«Прапори на баштах»;
«Книга для батьків»
Джерела та література
Марочко В. І. Макаренко Антон Семенович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 438.
Ярмаченко М. Д. Макаренко Антон Семенович // Енциклопедія освіти / голов. ред. В. Кремень. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — С. 471–472.
Солодкі захоплення педагога-чекіста // Петровський В. В., Семененко В. І. Історія України : Заборонені кохання : Особистості. Долі. Почуття. — Харків, 2010. — С. 221–232.

Більше матеріалів про педагогічну діяльність і творчість за посиланням:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Макаренко_Антон_Семенович

http://www.makarenko.edu.ru/index.html

https://www.livelib.ru/author/236124/top-anton-makarenko

http://www.kommunarstvo.ru/stoki/stomak.html

Біобібліографія

МАКАРЕНКО АНТОН СЕМЕНОВИЧ

Український радянський педагог і письменник, один із засновників системи дитячо-підліткового виховання.

Здійснив у педагогічній практиці дослід, який не має прикладів, масового перевиховання дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. М. Горького (1920-1928, під Полтавою, з 1926 в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні імені Ф.Е.Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). Розробляв теорію і методику виховання в колективі, теорію сімейного виховання.

До 100-річчя письменника і громадянина

Ім'я при народженні — Біличенко Олександр Терентійович.

Український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч.

Народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпра). Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в Суху слободу Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Докладніше читайте за посиланням.

"Олесь Гончар, як Дніпро, як степ, як наше Придніпров'я, є той архетип, та знакова особистість і той бренд, ім'я якого носить і вулиця, і Ваш університет, і багато різних закладів у Дніпропетровську. Хочу сказати, що сучасні письменники потерпають від малотем'я, постійно знаходяться у пошуках теми. Олесь Гончар не шукав тему — війна сама нахабно увійшла в його життя і творчість. Завдяки своєму таланту він зміг правдиво показати війну. Ремарк, Барбюс, Гончар — ці люди стоять на одному щаблі. Ми повинні пишатися Олесем Гончаром"

— Леся Степовичка, українська письменниця

У ЦМБС Одеси є книги:

Вибране / О. Т. Гончар ; упоряд. та передм. О. Савченко. — Харків : Прапор, 2008. — 720 с.

Вибрані твори : у 4 т. / О. Т. Гончар. — К. : Сакцент Плюс, 2005.

Твори : в 2-х т. / О. Т. Гончар. — К. : Дніпро, 1983.

Твори : в 12 т. / О. Т. Гончар. — К. : Наук. думка, 2001-2009.

Щоденники : у 3 т. / О. Т. Гончар ; упоряд. В. Д. Гончар. — К.: Веселка, 2002-2004.

Берег любові : роман ; Бригантина : повість / О. Т. Гончар. — Симферополь : Таврія, 1989. — 415 с.

Бригантина : повість / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1982. — 271 с. : іл.

Бригантина : повість для серед. шк. віку / О. Т. Гончар ; передм. Я. Гояна ; худож. К. Штанко. — К. : Веселка, 2008. — 224 с. : іл.

Бригантина : повість / О. Т. Гончар. — К. : Рад. шк, 1982. — 310 с. : іл. — (Світ в образах).

Гори співають : оповідання / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1985. — 208 с. : іл.

Далекие костры : повести / О. Т. Гончар ; пер. с укр. — М. : Сов. писатель, 1990. — 382 с.

Дорога за хмари : оповідання / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1984. — 15 с.

Дядько Роман і золотокрилки : оповідання / А. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1987. — 14 с. : іл. — (Перші книжечки дит. садка).

Людина і зброя : роман / О. Т. Гончар. — Дніпропетровськ : Промінь, 1989. — 310 с. — (Доблесть).

Модри камень : оповідання та повісті / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1980. — 308 с. : іл. — (Звитяга).

Прапороносці : трилогія / О. Т. Гончар. — К. : Дніпро, 1981. — 471 с. : іл. — (Шкільна бібліотека).

Романові яблука : уривок з роману “Твоя зоря” / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1986. — 31 с. : іл.

Собор : роман / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1993. — 286 с. : іл.

Собор ; Твоя заря : романы / О. Т. Гончар. — М. : Известия, 1987. — 720 с. : ил.

Солов’їна сторожка : оповідання / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1989. — 15 с. : іл.

Тронка : роман у новелах / О. Т. Гончар. — К. : Дніпро, 1984. — 294 с. : іл. — (Шкільна бібліотека).

Тронка ; Собор : романи / О. Т. Гончар. — К. : Дніпро, 1992. — 686 с.

Тронка ; Собор : романи / О. Т. Гончар. — К. : Сакцент Плюс, 2004. — 512 с.

Усе для школи. Українська література. 11 клас. вип. 4. — К. : Артек, 2001. — 70 с. : іл.

Хто кого водив? : оповідання / О. Т. Гончар. — К. : Веселка, 1985. — 14 с. : іл.

Циклон : роман ; Тронка : роман у новелах ; Собор : роман / О. Т. Гончар. — К. : Рад. шк., 1990. — 590 с.

Чим живемо : на шляхах до українського відродження / О. Т. Гончар. — К. : Укр. письменник, 1992. — 397 с.

ГОНЧАР ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ

Докладніше читайте за посиланням , а також на сайтах:

http://dovidka.biz.ua/oles-gonchar-hronologichna-tablitsya/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Гончар_Олесь_Терентійович

http://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=46

Олесь Гончар: Думаймо про велике! : діалог Івана Драча з Михайлом Наєнком про постать Олеся Гончара // Слово Поросвіти. - 2017. - Ч. 18, 4-10 трав.

БЛИЗНЕЦЬ ВІКТОР СЕМЕНОВИЧ

Тільки-но закінчилося воєнне лихоліття, хлопець знову поновив навчання. Навчався Віктор Близнець спочатку у Володимирівці, потім уже була школа в сусідній Першотравенці, старшокласником — у Компаніївській середній школі. Вчився Віктор старанно, багато читав і потай писав вірші. Був дуже здібним та допитливим учнем, школу закінчив із золотою медаллю.

По закінченню десятирічки, в 1952 році, Віктор Близнець подався до столиці, де успішно склав іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка. Його однокурсниками й товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані й талановиті люди, у майбутньому також письменники.

Після закінчення університету, в 1957 році, Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах.

Перебування у творчому та інтелектуальному середовищі та робота редактором видавництв спонукала Віктора Близнеця до творчих спроб. Ще з дитинства його манила література й він таки наважився спробувати щось самотужки написати. Це стало визначальним в його подальшому житті. Згодом він поклав на папір свої переживання, спомини та мрії — і вийшла у нього добірка оповідань, яка більше годилася для дитячої аудиторії. Невдовзі Віктор наважився показати свою працю комусь із знаних авторів, ним виявився його старший наставник і друг Всеволод Нестайко.

Отже після перших публікацій у 1959 році з'явилася на світ і перша книжка Віктора Близнеця — збірка оповідань «Ойойкове гніздо», що вийшла в 1963 році. Так українська громадськість дізналася про ім'я Віктора Близнеця — непересічного таланту у сузір'ї українських прозаїків, які писали для дітей.

Книжка В. Близнеця — повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора, як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.

У перших творах письменника («Ойойкове гніздо», 1963, «Паруси над степом», 1965, «Землянка», 1966) відбилися враження пори, коли Володимирівка була окупована німецькими військами в часі Другої світової війни. Оті, ще дитячі переживання, світосприйняття («клятих фашистів») та чутливість дитячої натури до складної епохи військових лихоліть були яскраво змальовані в оповідках Віктора

У доробку Віктора Семеновича є й твори для дітей, написані за сучасними автору матеріалами. Особливу популярність здобула повість «Звук павутинки» (1969), перекладена кількома мовами. Олесь Гончар порівнював її з “Маленьким принцем” Сент-Екзюпері. Туга прощання з дитинством переплітається тут з інтонацією казки, поезією природи, зачарованістю всім живим, що оточує нас. Та на цьому творі Близнець не зупинився — він продовжував творити свій фантастично-казковий елемент, який уже присутній і в інших його книжках — повістях «Женя і Синько» (1974) та «Земля світлячків» (1979).

Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання.

Незадовго до своєї смерті Віктор Семенович переклав сучасною українською мовою літопис “Повість минулих літ”. У видавництві “Веселка” вона вийшла з гравюрами знаного художника Георгія Якутовича. Роботі над перекладом літопису письменник надавав надзвичайно великого значення, дивуючись, що у школах для такої літератури знаходиться менше місця, ніж для греків, і єгиптян чи китайців.

Запрошуємо читачів до філій ЦБС ознайомитись з творчістю письменника

Близнець В. Женя і Синько: повість / ілюстр. М. М. Левчишин — К: Молодь, 1974. — 191 с.: ілюстр.
Близнец В. Звук паутинки : повесть / пер. с укр. В.Беловой ; худож. Є. Шагеева. — Москва : Дет. лит., 1975. — 96 с. : ил.
Близнець В. Підземні барикади : роман. – К. : Молодь, 1980. – 312 с.
Близнець В. Як народжується стежка : оповідання / худож. Н. Денисова. — К. : Веселка, 1977. — 52 с.: ілюстр.
Близнець В. Древляни: повісті / худож. Б. О. Плюта — К.: Дніпро, 1979. — 301 с.: ілюстр.
Близнець В. Земля світлячків : казкові повісті / мал. В. Мітченка. – К. : Веселка, 1979. – 214 с. : ілюстр.
Близнець В. Золота гора до неба : оповідання / мал. О. Кожекова. — К. : Веселка, 1980. — 17 с. : ілюстр. — (Для першокласника).
Близнець В. Людина в снігах : повісті, оповідання / худож. оформ. І. М. Гаврилюка. — К. : Молодь, 1980. – 310 с. : ілюстр.

Посмертні видання творів:

Близнець В. Вибрані твори: в 2 т. / редкол.: М. Г. Жулинський, В. А. Костюченко, Ю. М. Мушкетик, В. В. Яременко, — К.: Веселка, 1983
- Т.1. Землянка; Старий дзвоник; Женя і Синько / передм. Ю.Мушкетика ; худож. В.Яворський. — 1983. — 366 с.: [6] арк ілюстр.
- Т.2. Паруси над степом; Птиця помсти Сімург; Земля світлячків; Звук павутинки: оповідання / худож. В.Мітченко. — 1983—432 с.: [3] арк. ілюстр.
Близнець В. Древляне : роман, повести : перев. с укр. – М. : Сов. писатель, 1984. – 512 с.
Близнец В. Три повести / пер. с укр.; рис. В. Шешкова. — М. : Дет. лит., 1985. — 367 с.
Близнец В. Звук паутинки: повесть / авториз. пер. с укр. В.Беловой ; худож. И. Литвин. — К. : Веселка, 1985. — 79 с. : ил.
Близнец В. Звук паутинки : повести — К. : Молодь, 1985. — 367 с. : ил
Близнец В. Звук паутинки : повести / пер. с укр. В. Беловой, Е. Мовчан, Ю. Каминского; предисл. А. Давидова; худож. В. Гончаренко — К. : Молодь, 1986. — 368 с. : ил.
Близнець В. Земля світлячків : повість-казка / мал. І.Вишинського. – К. : Веселка, 1989. – 113 с. : ілюстр.
Близнець В. Хлопчик і тінь / передм. В. О. Базилевського ; худож. оформ. Є. В. Матвєєва. - К. : Молодь, 1989. — 301 с. : [4] арк. фото.
Близнець В. Свято мого дитинства : оповідання / худож. Л. Постних. — К. : Веселка, 1990. — 15 с. : ілюстр.
Близнець В. Землянка : повість / худож. оформл. Є. М. Євтушенко. — К. : Дніпро, 1995. — 166 с. : ілюстр.
Близнець В. Земля світлячків : повість-казка / худож. І. Вишинський — 2-е вид. — К. : Веселка, 1999.- 119 с.: ілюстр.
Близнець В. Звук павутинки : повість ; Земля світлячків : казка для мол. та серед. шк. віку / передм. П. М. Перебийноса ; худож. О. Н. Михайлева-Родіна. — К. : Веселка, 2003. — 175 с. : ілюстр.

Джерела та література про письменника:

Базилевський В. Вольфрамова нить душі // Літ. Україна. — 2003 — 10 квіт. — С. 3.
Базилевський В. Рицар совісті // Близнець В. Хлопчик і тінь. — К., 1989. — С. 5-18.
Базилевський В. 138 листів Віктора Близнеця // Літ. Україна. — 1998. — 30 квіт. — С. 5.
Бичко В. Письменник і його книга // Близнець В. Партизанська гармата. — К., 1978. — С. 3-6.
Віктор Близнець // Веселка. Антологія української літератури: Т.3. Твори радянського періоду. — К., 1985. — С. 520—521.
Буценко О. Чисті плеса творчості // Література. Діти. Час. 1981 — К., 1981. — С. 37-45.
Васюченко И. В поисках понимания: Мир взрослых в дет. прозе народов СРСР // Дет. лит. — 1987. — № 11 — С. 35-36.
Васюченко И. От наброска к портрету // Дет. лит. — 1992. — № 4. — С. 12-13.
Васюченко И. Такая работа: Образы школ. учителей в дет. прозе народов СССР // Дет. лит. — 1989. — № 4. — С. 11.
Гурбанська А. Віктор Близнець -повістяр // Слово і час. — 1999. — № 2. — С. 52-56.
Гурбанська А. Звук павутинки // Дивослово. — 2003. — № 4. — С. 69-73.
Гуцало Є. Письменник і громадянин // Дванадцять місяців. 1983. — К., 1982. — С. 56.
Давыдов А. Он весь — из жизни // Близнец В. Звук паутинки. — К.: 1986. — С. 3-14.
Иванюк С. Еще раз о героях: пробл. укр. дет. лит. // Дет. лит. — 1989. — № 5.- С. 9-10.
Кава В. Мир талантливый и сердечный // Близнец В. Три повести. — М., 1985. — С. 3-6.
Костецький А. Теплий вогник на добру дорогу // Почат. шк. — 2001. — № 5. — С. 58-60.
Маковецький В. З чарівної країни дитинства: (пам'яті В. С. Близнеця) // Київ. — 1998. — № 1-2.- С. 129—132.
Мушкетик Ю. До широких обріїв // Близнець В. Вибрані твори: В 2 т . Т. 1. — К,. 1983. — С. 5-11.
Нестайко В. Щемливо бринітиме «Звук павутинки»: про поет. прозу В.Близнеця // Літ. Україна. — 1993. — 8 квіт. — С. 2.
Панченко В. Сила пам'яті: (штрихи до портр. В. Близнеця) // Укр. мова і л-ра в шк. — 1982. — № 3. — С. 12-18.
Слабошпицький М. Душа і пам'яті // Дивослово. — 2003. — № 4. — С. 67-69.
Стаєцька Л. Свіжий подих вітру: вибр. твори В.Близнеця у 2-х т. // Література. Діти. Час. 1984. — К., 1984. — С. 97-102.

Більше інформації за посиланням:

Народився у селі Володимирівка Компаніївського району Кіровоградської області в селянській родині. Орієнтовно 10 квітня 1933 року.

Близнеці були багатодітною родиною селян-колгоспників, а Віктор був четвертою дитиною. Змалку, малий Вітько тягнувся до книжки, до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна, довелось пережити голод, страх, знущання. Про війну письменник розповість уже з часом — у своїй першій повісті «Паруси над степом».